1. Some first editions can appreciate in value pretty fast. There were only 500 hardback copies of Harry Potter and the philosopher’s Stone printed in the first run in 1997, of which 300 went to libraries. If you find one of these knocking about in your downstairs loo – the print line on the page is copyright 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 – it’s worth a small fortune. Expect upwards of ?30,000 for it. Fun fact: there was one of these in the Daily Telegraph’s books cupboard for many years, but it mysteriously went missing in the early noughties. If you’re the bastard who stole it, please have a word with the paper’s former literary editor, Kate Summerscale.
2. Even Homer nods. In Harry Potter and the Goblet of Fire, Harry is fighting a duel with Voldemort when he accidentally does something (Priori Incantatem) that causes the Dark lord’s wand to spit out, in reverse order, spectral images of the people he has killed. Harry’s father, James, comes out before his mother, Lily – when, according to the established story, he died in the process of trying to help his wife and child escape. Fans feverishly міркували as to whether JK Rowling was setting up some crafty plot twist. She eventually admitted it was a mistake (Erratum Cockupis Normalis), due to “late night writer’s fatigue”; the text was corrected in later editions.
3. Hindsight is a wonderful thing. The release of Harry Potter and the philosopher’s Stone, on 26 June 1997, passed practically unnoticed. That day, people were more interested in the news of the election of Bertie Ahern (remember him?) as Taoiseach of the Irish Republic. They were still making a fuss about Cool Britannia (remember that?) and the fresh-faced, new prime minister, Tony Blair (remember him?); going bananas about the Spice Girls (remember them?), and wondering about Diana, Princess of Wales’ love life. The bestselling novel of that year was a John Grisham.
4. Children’s books can be political. Rowling’s brilliant decision was to have her characters grow up at the same rate as her readers. Each book was set in one school year and росло longer, darker adult and more in theme. By the time we reached book four, Goblet of Fire, we were seeing do-gooding Hermione’s Society for the Promotion of Elfish Welfare formed in response to the bond slavery of these sock-loving poppets. In the person of the hack journalist Rita Skeeter, Rowling sent up the tabloid press. The ministry of magic sent up Whitehall bureaucracy. And, as any fool could plainly see the story’s master narrative – with purebloods fighting a war of annihilation against “mud-bloods” – is about the struggle against your basic blood-and-soil fascism.
5. Academics can give us all a laugh. Harry Potter studies is a flourishing corner of the humanities and theory industry. See The Hippogriff in Harry Potter As a Prime Example for Intertextuality”, “No Grace for James: James Potter and the Noble Heathen”, “Harry Potter and the Chamber of Secrets: A Psychoanalytic Viewpoint”, and “From the Holocaust to 9/11: Harry Potter and the Contemporary Struggle with Evil” for details.
6. Some people can be as dumb as stumps. In several places in the US, copies of Rowling’s books were burned by fundamentalist Christians who believed they were encouraging children to take up witchcraft. “Behind that innocent face is the power of satanic darkness,” said pastor Jack Brock of the Christ Community Church in Alamogordo, New Mexico, in 2001. “Harry Potter is the devil and he is destroying people.”
7. Coffee shops were a good place to write even before Starbucks. Joanne Rowling, famously, wrote the first book as a single mother on benefits while eking out cuppas in Nicholson’s cafe and the back room of the Elephant House in Edinburgh. The former is now a Chinese restaurant and the latter is so popular with tourists, you might struggle to get a book written there.
8. There are three Unforgivable Curses. No, not that, or that, and certainly not that: wash your mouth out! I mean the three naughtiest curses in the armory of the Death Eaters. As prescribed in 1717 by the Ministry of Magic, the use of any one of them will get you a one-way ticket to Азкабану, with no time off for good behavior. They are the Imperius Curse (“Imperio”: for mind control), the Cruciatus Curse (“Crucio”: for torture) and badest of all, the Killing Curse (“Avada Kedavra”: self-explanatory). If you say the last one slightly wrong – “Aveda Kedavra” – you inflict soft, clear, youthful-looking skin on your victim.
9. You could sell children’s books to grown-ups. The craze for Harry Potter got so febrile that, in order to cater to a market of grown-ups wishing to enjoy his adventures but embarrassed to be seen reading children’s books in public, in 1998 Bloomsbury released the first so-called “adult” edition. Not with added smut, just with more sombrely designed covers.
10. Some books are so secret you can’t even share them with their translators. At the height of the madness – roughly, Goblet onwards – the midnight launches were so tightly policed that translators didn’t get their copies until the English-language edition was in the shops. French translators, for instance, worked in teams and non-stop; every hour that passed saw the English edition cannibalizing potential sales.
11. Some people were never going to go for it. In retrospect, AS Byatt might have been the wrong person for the New York Times to the commission to appraise the series’ success. “Ms. Rowling’s world is a secondary secondary world, made up of intelligently patchworked derivative motifs from all sorts of children’s literature,” she wrote in apparent bafflement. “It is written for people whose imaginative lives are confined to TV cartoons, and the exaggerated mirror-worlds of soaps, reality TV, and celebrity gossip.” She wasn’t being intentionally bitchy, only rigorous, but it made her about as popular as a cold sore with the true believers.
12. There’s more than one way to skin a copyright cat. Try selling your own story set in Hogwarts and see where it gets you (hint: court). But Rowling and her publishers have been imaginative enough to see that online fan fiction is a rich way for enthusiasts to participate in her world; not to mention helping sustain the craze. She has given her official blessing, with two caveats: don’t publish it commercially, and no smut.
13. The publisher is mightier than the supermarket. During the launch-day kerfuffle around Deathly Hallows, Asda accused Bloomsbury of “blatant profiteering” and “attempting to hold children to ransom” by pricing the book at ?17.99. Bloomsbury threatened a libel suit – and, which may have been the clincher, canceled Asda’s order of half a million hardbacks. “If they want their 500,000 books, they’ll have to come and make peace with us,” Bloomsbury said. “It could be good news for all their disappointed customers because they don’t have to go to a soulless Asda shed to buy their book.” Asda took less than a day to make a groveling reversal to get some books for their soulless sheds.
14. You can sell any old cobblers if it’s associated with Harry Potter. There was some legal trouble when one entrepreneur started selling Harry Potter condoms, but that’s just the tip of the wand. Still, probably the jewel in the crown of inane Hogwarts merchandise was the (now discontinued) Nimbus 2000 vibrating plastic broom sold by Mattel. “I’m 32 and enjoy riding the broom as much as my 12-year-old and 7-year-old,” read one typical reader review on Amazon.
15. Writers can get a taste for violence. Those who don’t know the books may imagine them to be sentimental. But, oh boy, did old JK get slap-happy as the series went on. According to the main Potter fandom wiki “158 known individuals have been confirmed to have died”. By the last couple of books, major characters dropped flies like. I won’t say which, other than – spoiler – most of them.
16. Booksellers made barely a bean from some of the bestselling books in history. Supermarkets punted the books out below cost as a loss-leader; independents, in many cases, replenished their stocks from Tesco, as it was to buy cheaper there than from the publisher. Imagine if the Net Book Agreement had still been in force.
17. Boarding schools might be fun. After decades of decline, boarding schools reported a surge in applications from the late 1990s which headteachers attributed to the “Harry Potter effect”. Some set about building more boarding houses to cope with the demand. Alex Renton, author of a polemic against these schools, Stiff Upper Lip, points out like that the authors of most boarding school stories, Rowling went to a day school.
18. Any good writer can change gear. Rowling’s first novel for grownups, The Casual Vacancy, addressed matters of class, politics and religion, discussed drug abuse and rape, and had a sex scene saw that it nominated for Literary Review’s bad sex award but rejected the judges said, because the writing was not nearly bad enough”.
19. You can never stay anonymous. Rowling, like Stephen King, tried seeing what would happen if a bestselling author published pseudonymously. The first Cormoran Strike thriller, 2013’s The cuckoo’s Calling, appeared on the shelves under the nom de plume of Robert Galbraith (supposedly “a former plainclothes Royal Military Police investigator”) and was well received. It took all of three months for the Sunday Times to out Rowling as the author.
20. There’s always a bit more. Though Rowling has concluded the series, she hasn’t left the characters alone. As well as the play Harry Potter and the Cursed Child and the 18,000 words of additional content on the original Pottermore сайті, Rowling produced real-life versions of in-universe books: Quidditch Through the Ages, Fantastic Beasts and Where to Find Them and The Tales of Beedle the Bard. The holy grail of Potter Apocrypha book for dealers is the 800-word prequel she wrote on a postcard in 2008. It raised ?25,000 at a charity auction for English PEN. But its whereabouts are now unknown, having vanished in a burglary earlier this year.
Безкоштовний урок на тему:
Неправильні дієслова англійської мови: таблиця, правила і приклади
Обговоріть цю тему з особистим викладачем на безкоштовному онлайн уроці в школі Skyeng
Залиште контактні дані і ми зв’яжемося з вами для запису на урок
Переклад:
1. Деякі оригінальні видання можуть досить стрімко зростати в ціні
У першому тиражі, випущеному в 1997 році, вийшло всього 500 примірників книги «Гаррі Поттер і Філософський камінь» у твердій обкладинці, з яких 300 потрапили до бібліотеки. Якщо у вас порошиться один з них десь в туалеті (код на сторінці з авторським правом 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1), то він стоїть невеликого стану. Ви можете виручити за нього від 30 тисяч фунтів стерлінгів. Цікавий факт: на стелажі редакції Daily Telegraph багато років стояв один такий екземпляр, але він таємниче зник десь на початку нульових. Якщо ви – така зараза, яка його вкрала, будь ласка, поговоріть з колишнім літературним редактором видання Кейт Саммерскейл (Kate Summerscale).
2. І на стару буває проруха. У книзі «Гаррі Поттер і Кубок вогню» Гаррі б’ється з Волдемортом і раптом робить щось (Пріорі Инкантатем), що змушує паличку Темного Лорда викликати в зворотній послідовності примарні образи тих людей, яких він убив. Батько Гаррі Джеймс з’являється раніше його матері Лілі, в той час як за офіційною версією, він загинув, намагаючись допомогти втекти своїй дружині з дитиною. Фанати книги захоплено міркували, не закручує чи Джоан Роулінг складний сюжетний поворот. Вона ж згодом зазначила, що це була всього лише помилка (Эрратум Коккупис Нормалис), що відбулася в результаті «письменницької перевтоми»; у наступних виданнях текст був виправлений.
3. Коридорний розум творить чудеса. Публікація книги «Гаррі Поттер і Філософський камінь» 26 червня 1997 року пройшла практично непоміченою. В той день людей більше цікавили новини про обрання Берті Ахерна (пам’ятаєте такого?) на посаду прем’єр-міністра Ірландії. Публіка все ще шуміла про «Кльовою Британії» (пам’ятаєте таку?) і про новому молодому прем’єр-міністра Тоні Блері (а його пам’ятаєте?); сходила з розуму по групі Spice Girls і цікавилася особистим життям принцеси Діани. Літературним бестселером того року була одна з книг Джона Гришема (John Grisham).
4. Дитячі книжки можуть бути про політику. Роулінг придумала геніальне рішення, щоб її герої зростали разом з її читачами. Дія кожної книги розгорталося протягом одного шкільного року, і з кожним роком воно ставало довшим, похмурішим і зачіпало більш дорослі теми. До того моменту, як ми дійшли до четвертої книги, «Кубок вогню», ми зіткнулися з благодійною справою Герміони, Цивільної Асоціацією Відновлення Незалежності Ельфів, народженої в якості реакції на кабальну рабство цих люблячих шкарпетки істот. В образі журналістки Ріти Скітер Роулінг намалювала представників жовтої преси. Міністерство магії – це сатира на бюрократію в англійському уряді. І навіть самим недолугим ясно, що основна лінія книги, де «чистокровки» борються проти «грязнокровок», – про боротьбу з базовим фашизмом «крові і грунту».
5. Вчені дають нам шанс посміятися. Дослідження книг про Гаррі Поттера являють собою прекрасний куточок для гуманітарної та теоретичної індустрії. Не пропустіть шанс прочитати книги «Гіппогриф в книгах про Гаррі Поттера як приклад интертекстуальности», «Немає пощади Джеймсу: Гаррі Поттер і доброчесний язичник», «Гаррі Поттер і Таємна кімната з точки зору психоаналізу», «Від Голокосту до 11 вересня: Гаррі Поттер і сучасна боротьба зі злом».
6. Деякі люди тупі як пробки. В деяких містах США примірники книг Роулінг спалювали християни-фундаменталісти, які вважали, що ці твори спонукають дітей займатися чаклунством. «За цим невинним обличчям ховається сила сатанинського мороку», – заявив пастор Джек Брок з церкви Суспільства Христа у місті Аламогордо, штат Нью-Мехіко, в 2001 році. «Гаррі Поттер – це диявол, і він знищує людей».
7. У кав’ярнях можна було писати книги ще до Starbucks. Відомо, що Джоан Роулінг написала свою книгу, будучи матір’ю-одинаком на допомогу і перебиваючись чашками кави між кафе «Ніколсон» і «Елефант Хаус» в Единбурзі. Перше тепер стало китайським рестораном, а друге користується такою популярністю у туристів, що навряд чи тепер ви напишете книжку.
8. Є три великих вираження. Ні, не вгадали, не вгадали і, безумовно, не вгадали: вимийте рот господарським милом! Ні, я маю на увазі три найбільш страшні заклинання в арсеналі «Пожирачів смерті». Як написано в 1717 році Міністерством Магії, використання одного з них відкриє вам прямий шлях в Азкабан без всяких поблажок за хорошу поведінку. Це заклинання «Империус» (контроль над розумом), «Круціатус» (катування) і, гірша з гірших, заклинання вбивства («Авада Кедавра», говорить саме за себе). Якщо вимовити одне слово не зовсім вірно – «Аведа Кедавра» – ви приречете свою жертву на те, що її шкіра стане м’якою і шовковистою.
9. Дорослі теж люблять дитячі книги. Безумство по Гаррі Поттеру досягло таких масштабів, що для відповідності ринку, розрахованому на дорослих, бажаючих насолодитися його пригодами, але соромляться здатися з дитячою книгою на публіці, в 1998 році видавництво Bloomsbury випустило перше так зване доросле видання. Ні-ні, там не було ніяких непристойностей, просто більш строгий дизайн обкладинки.
10. Деякі книги – це таємниця за сімома печатками, і їх не можна показувати навіть їх перекладачам. На самому піку божевілля – починаючи приблизно з «Кубка вогню» – опівнічні публікації під таким суворим наглядом поліції, що перекладачі не отримували своїх примірників, поки англомовна книга не потрапляла в магазини. Французькі перекладачі, наприклад, працювали командою і без зупинки; кожна втрачена година різко знижував потенційні продажі.
11. Деякі люди ніколи не змогли б оцінити Гаррі Поттера. Озираючись назад, ми розуміємо, що А. С. Байатт (AS Byatt) з комісії редакції New York Times не була здатна оцінити успіх роману. «Світ міс Роулінг нескінченно вторинний, він створений з винахідливо складених мотивів, взятих з різноманітної дитячої літератури, – писала вона в очевидному подиві. – Він написаний для людей, чия уява обмежена мультфільмами по телевізору, перебільшеним зазеркальным світом мильних опер, реаліті-шоу і плітки про знаменитостей». Вона не спеціально виступала в ролі стерви, просто проявляла строгість, але серед справжніх шанувальників книги вона отримала негативну славу.
12. Існує безліч способів розправитися з авторським правом. Спробуйте продати історію, дія якої відбувається в Гогвортсі, і подивіться, куди це приведе вас (дам вам розгадку: в суд). Однак Роулінг та її видавці мали досить потужним уявою, щоб передбачити, що інтернет-спільнота відкриє безліч шляхів бажаючим стати частиною її світу, не кажучи вже про те, що це лише посилить галас. Письменниця дала своє офіційне благословення з двома застереженнями: не публікувати книг для продажу і не включати в них непристойності.
13. Видавець впливовішими, ніж супермаркет. Під час метушні, пов’язаної з днем виходу в світ «Дарів смерті», британський рітейлер Asda звинуватив видавництво Bloomsbury в спробі «нажитися» і «витиснути з дітей більше грошей», так як воно підняло ціну за книгу до 17,99 фунтів. Видавництво пригрозило мережі супермаркетів позовом про наклеп, що, ймовірно, послужило вирішальним аргументом, скасував замовлення мережі на півмільйона примірників книги в твердій обкладинці. «Якщо вони хочуть отримати свої 500 тисяч книг, їм доведеться піти нам назустріч і помиритися з нами, – сказали в Bloomsbury. – Це може стати хорошою новиною для засмучених покупців, адже їм не доведеться йти в бездушні сараї Asda за своїми примірниками книг». І дня не минуло, як мережа Asda, підлабузнюватися перед видавництвом, кардинально змінила свою позицію, щоб все ж отримати книги в свої бездушні сараї.
14. Можна продати будь мотлох, якщо тільки він пов’язаний з Гаррі Поттером. Деякі судові розгляди виникли, коли один підприємець став продавати презервативи «Гаррі Поттер», але добрий початок. Бути може, перлиною товарів на тему Гаррі Поттера була вібруюча пластикова мітла «Німбус 2000» (нині не випускається) виробництва компанії Mattel. «Мені 32, і мені так само подобається скакати на цій мітлі, як і моїм дітям 12 і 7 років», – ось один з типових відгуків на Amazon.
15. Письменники можуть бути кровожерливі. Ті, хто не знайомий з книгами про Гаррі Поттера, можуть уявляти собі, ніби вони сентиментальні. Але, боже мій, як же старенька Джоан раззадорилась по мірі виходу книг! Як стверджується на одному з найвідоміших ресурсів фанатів книги, «абсолютно точно встановлена смерть 158 героїв». Коли справа дійшла до двох останніх книг, то головні діючі особи стали вмирати, як мухи. Я не скажу, хто саме, але зауважу – увага, спойлер, – що полягли майже всі.
16. Книжкові магазини майже нічого не заробили на одному з найбільших бестселерів в історії. Супермаркети запропонували книгу за заниженою вартістю; незалежні книжкові магазини часто поповнювали свої склади в магазинах Tesco, так як ціни там були нижче, ніж у видавця. Уявіть собі, що було б, якби до цього часу діяла угода між видавцями і книжковими магазинами про фіксовану ціну на книги (Net Book Agreement).
17. В пансіонах теж може бути весело. Після десятиліть спаду популярності пансіони доповіли про зростання заявок з кінця 1990-х, що директори навчальних закладів пов’язували з «ефектом Гаррі Поттера». Деякі стурбовані будівництвом нових будівель, щоб впоратися зі зростаючим попитом. Алекс Рентон (Alex Renton), який виступав проти таких шкіл у книзі «Твердість духу», підкреслює, що, як і інші автори книг про пансіонах, сама Роулінг при цьому ходила в звичайну школу.
18. Будь-який хороший письменник може змінити амплуа. Перший роман Роулінг для дорослих «Випадкова вакансія», піднімав питання соціального статусу, політики, релігії, наркоманії, зґвалтування, в ньому була сексуальна сцена, номінована на нагороду видання Literary Review в категорії «Найгірша сцена сексу», але не отримала її, так як судді винесли вердикт, що «мова була недостатньо жахливий».
19. Неможливо зберегти анонімність. Роулінг, як і Стівен Кінг (Stephen King), намагалася подивитися, що станеться, якщо автор бестселерів опублікує книгу під псевдонімом. Перший трилер про Корморане Страйку «Поклик зозулі» в 2013 році з’явився на книжкових прилавках під ім’ям Роберта Гэлбрайта (імовірно, «колишнього слідчого королівської військової поліції») і був добре прийнятий публікою. Газеті Sunday Times знадобилося цілих три місяці, щоб зрозуміти, що справжнім автором книги є Джоан Роулінг.
20. Завжди є щось ще. Хоча Роулінг і завершила серію, вона не залишає своїх персонажів в спокої. Крім п’єси «Гаррі Поттер і Прокляте дитя» і 18 тисяч слів додаткового змісту на оригінальному сайті Pottermore, Роулінг випустила реальні версії книг з всесвіту Гаррі Поттера: «Квідич з давнини до наших днів», «Фантастичні тварини і місця їх проживання» та «Казки Барда Бідла». Святим Граалем апокрифів поттеріани для книготорговців є написана Роулінг на листівці передісторія Гаррі Поттера. На благодійному аукціоні на користь англійського ПЕН-клубу за неї віддали 25 тисяч фунтів стерлінгів. Тепер її місцезнаходження невідоме після пограбування, скоєного раніше в цьому році.
Автор: Sam Leith
Джерело: The Guardian