Портрет Доріана Грея. Оскар Уайльд

Оскар Вайлд. Портрет Доріана Грея.
Оригінальна назва: THE PICTURE OF DORIAN GRAY BY OSCAR WILDE

Читайте англійською мовою з перекладом.

1 THE PICTURE OF DORIAN GRAY
BY OSCAR WILDE Оскар Вайлд. Портрет Доріана Грея 2 THE PREFACE ПЕРЕДМОВА 3 The artist is the creator of beautiful things. Художник — той, хто створює прекрасне. 4 To reveal art and conceal the artist is art’s aim. Розкрити людям себе і скрити художника — ось до чого прагне мистецтво. 5 The critic is he who can translate into another manner or a new material his impression of beautiful things. Критик — це той, хто може в новій формі чи новими засобами передати своє враження від прекрасного. 6 The highest, as the lowest, form of criticism is a mode of autobiography. Вища, як і нижча, форма критики — один із видів автобіографії. 7 Those who find ugly meanings in beautiful things are corrupt without being charming. Ті, хто в прекрасному знаходять дурне, — люди зіпсовані, і при цьому зіпсованість не робить їх привабливими. 8 This is a fault. Це великий гріх. 9 Those who find beautiful meanings in beautiful things are the культивується. Ті, хто здатні побачити в прекрасному його високий сенс, — люди культурні. 10 For these there is hope. Вони не безнадійні. 11 They are the elect to whom beautiful things mean only Beauty. Але обранець — той, хто в прекрасному бачить лише одне: Красу. 12 There is no such thing as a moral or an immoral
book. Немає книг моральних або аморальних. 13 Books are well written, or badly written. Є книги добре написані або написані погано. 14 That is all. От і все. 15 The nineteenth century dislike of Realism is the rage of Caliban seeing his own face in a glass. Ненависть дев’ятнадцятого століття до Реалізму — це лють Калібана, який побачив себе у дзеркалі. 16 The nineteenth century dislike of Romanticism
is the rage of Caliban not seeing
his own face in a glass. Ненависть дев’ятнадцятого століття до Романтизму — це лють Калібана, який ще не знайшов свого відображення в дзеркалі. 17 The moral life of man forms part of the subject-matter
of the artist, but the morality consists of art
in the perfect use of an imperfect medium. Для художника моральна життя людини — лише одна з тем його творчості. Етика ж искусствав вчинений при зміні недосконалих засобів. 18 No artist desires to prove anything. Художник не намагається щось доказувати. 19 Even things that are true can be proved. Довести можна навіть безперечні істини. 20 has No artist ethical sympathies. Художник не мораліст. 21 An ethical sympathy in an artist is an unpardonable
mannerism of style. Подібна схильність художника народжує непростиму манірність стилю. 22 No artist is ever morbid. The artist can express everything. Не приписуйте художнику нездорових тенденцій: йому дозволено зображувати все. 23 Thought and language are to the artist instruments
of an art. Думка і Слово для художника — засоби Мистецтва. 24 Vice and virtue are to the artist materials
for an art. Порок і Чеснота — матеріал для творчості. 25 From the point of view of form the type of all the arts is the art of the musician. Якщо говорити про форму, — праобразом усіх мистецтв являється мистецтво музиканта. 26 From the point of view of feeling, the actor’s craft is the type. Якщо говорити про почуття — мистецтво актора. 27 All art is at once surface and symbol. У всякому мистецтві є те, що лежить на поверхні, і символ. 28 Those who go beneath the surface do so at their peril. Хто намагається проникнути глибше поверхні, той іде на ризик. 29 Those who read the symbol do so at their peril. І хто розкриває символ, іде на ризик. 30 It is the spectator, and not life that art really mirrors. В дійсності, Мистецтво — дзеркало, що відбиває того, хто в нього
дивиться, а зовсім не життя. 31 Diversity of opinion about a work of art shows that the work is new, complex, and vital. Якщо витвір мистецтва викликає суперечки, — значить в ньому є дещо нове, складне і значне. 32 When critics disagree the artist is in accord with himself. Нехай критики розходяться в поглядах, — художник залишається вірний собі. 33 We can forgive a man for making a useful thing as long as he does not admire it. Можна пробачити людині, яка робить дещо корисне, якщо він цим не захоплюється. 34 The only excuse for making a useless thing is that one admires it intensely. Того ж, хто створює непотрібне, єдиним
виправданням служить лише страсна любов до свого творіння. 35 All art is quite useless. Всяке мистецтво абсолютно марно. 36 Oscar Wilde. Оскар Уайльд 37 THE PICTURE OF DORIAN GRAYCHAPTER I ГЛАВА I 38 The studio was filled with the rich odour of roses, and when the light summer wind stirred amidst the trees of the garden, there came through the open door the heavy scent of the lilac, or the more delicate perfume of the pink-flowering thorn. Густий аромат троянд наповнював майстерню художника, а коли в саду піднімався літній вітерець, він, влітаючи у відчинені двері, приносив з собою то п’янкий запах бузку, то ніжне пахощі червоних квітів глоду. 39 From the corner of the divan of Persian saddlebags on which he was lying, smoking, as was his custom, innumerable cigarettes, Lord Henry Wotton could just catch the gleam of the honey-sweet and honey-coloured blossoms of a laburnum, whose tremulous branches seemed hardly able to bear the burden of a beauty so flame-like as theirs; and now and then the fantastic shadows of birds in flight flitted across the long tussore-silk curtains that were stretched in front of the huge window, producing a kind of momentary Japanese effect, and making him think of those pallid jade-faced painters of Tokio who, through the medium of an art that is necessarily immobile, seek to convey the sense of swiftness and motion. З покритого перськими чепраками дивана, на якому лежав лорд Генрі Воттон, курячи, як завжди, одну за одною незліченні цигарки, було видно тільки кущ зіноваті — його золоті і запашні, як мед, квіти жарко палали
на сонце, а тендітні віти, здавалося, ледь витримували вагу цього блискучого пишноти; за часами на довгих шовкових завісах величезного вікна миготіли химерні тіні пролітали повз птахів, створюючи на мить подобу японських малюнків, — і тоді лорд Генрі думав про желтолицых митців далекого Токіо, прагнули передати рух і порив засобами мистецтва, по своїй природі статичного. 40 The sullen murmur of the bees shouldering their way through the long unmown grass, or circling with monotonous insistence round the dusty gilt horns of the straggling woodbine, seemed to make the stillness more oppressive. Сердите гудіння бджіл, пробиралися не скошеної високій траві або одноманітно і наполегливо
круживших над обсипаною золотим пилом кучерявою жимолостю, здавалося, робило тишу ще більш гнітючою. 41 The dim roar of London was like the bourdon note of a distant organ. Глухий шум Лондона долинав сюди, як гудіння
далекого органу. 42 In the centre of the room, clamped to an upright easel, stood the full-length portrait of a young man of extraordinary personal beauty, and in front of it, some little distance away, was sitting the artist himself, Basil Hallward, whose sudden disappearance some years ago caused, at the time, such public excitement, and gave rise to so many strange гіпотези. Посеред кімнати стояв на мольберті портрет молодої людини незвичайної краси, а перед мольбертом, трохи віддалік, сидів і художник, той самий Безіл Холлуорд, чиє раптове зникнення кілька років
тому так схвилювало лондонське суспільство і викликало стільки самих фантастичних припущень. 43 As the painter looked at the gracious and comely form he had so skilfully mirrored in his art, a smile of pleasure passed across his face, and seemed about to linger there. Художник дивився на прекрасного юнака, з таким мистецтвом відображеного їм на портреті, і задоволена посмішка не сходила з його обличчя. 44But he suddenly started up, and, closing his eyes, placed his fingers upon the lids, as though he sought to imprison within his brain some curious dream from which he feared he might awake. Але раптом він схопився і, заплющивши очі, притис пальці до повік, наче бажаючи утримати в пам’яті якийсь дивовижний сон і боячись прокинутися. 45 «It is your best work, Basil, the best thing you have ever done,» said Lord Henry, languidly. «You must certainly send it next year to the Grosvenor. — Це найкраща твоя робота, Безіл, найкраще з усього того, що тобою написано, — ліниво промовив лорд Генрі.Неодмінно треба в майбутньому році послати її на виставку в Гровенор. 46 The Academy is too large and too vulgar. В Академію не варто: Академія занадто
обширна і загальнодоступна. 47 Whenever I have gone there, there have been either so many people that I have not been able to see the pictures, which was dreadful, or so many pictures that I have not been able to see the people, which was worse. Коли не прийдеш, зустрічаєш там стільки людей, що
не бачиш картин, або стільки картин, що не вдається людей подивитися. Перше дуже неприємно, друге ще гірше. 48 The Grosvenor is really the only place.» Ні, єдине відповідне місце — це Гровенор. 49 «I don’t think I shall send it anywhere,» he answered, tossing his head back in that odd way that used to make his friends laugh at him at Oxford. «No: I won’t send it anywhere.» — А я взагалі не збираюся виставляти цей портрет, — відгукнувся художник, відкинувши голову, за своєю характерною звичкою, над якою, бувало, трунили його товариші в Оксфордському університеті.— Ні, нікуди я його не пошлю. 50 Lord Henry elevated his eyebrows, and looked at him in amazement through the thin blue wreaths of smoke that curled up in such fanciful whorls from his heavy opium-tainted cigarette. Здивовано піднявши брови, лорд Генрі подивився на Безіла крізь блакитний дим, химерними кільцями піднімався від його просоченої опіумом цигарки. 51 «Not send it anywhere? — Нікуди не пошлеш? 52 My dear fellow, why? Це чому ж? 53 Have you any reason? З якої такої причини, мій милий? 54 What odd chaps you painters are! Диваки, право, ці художники! 55 You do anything in the world to gain a reputation. As soon as you have one, you seem to want to throw it away. З шкіри лізуть, щоб домогтися популярності, а коли слава приходить, вони ніби обтяжуються нею. 56 It is silly of you, for there is only one thing in the world worse than being talked about, and that is not being talked about. Як це безглуздо! Якщо
неприємно, коли про тебе багато говорять, то ще гірше, коли про тебе зовсім не
кажуть. 57 A portrait like this would set you far above all the young men in England, and make the old men quite jealous, if old men are ever capable of any emotion.» Цей портрет підніс би тебе, Безіл, багато вище всіх молодих художників Англії, а старим вселив б сильну заздрість, якщо люди похилого віку взагалі ще здатні відчувати якісь почуття. 58 «I know you will laugh at me,» he replied, «but I really can’t exhibit it. — Знаю, ти будеш наді мною сміятися, — заперечив художник, — але я,
право, не можу виставити напоказ цей портрет… 59 I have put too much of myself into it.» Я вклав у нього занадто
багато самого себе. 6 0Lord Henry stretched himself out on the divan and laughed. Лорд Генрі засміявся, зручніше влаштовуючись на дивані. 61″Yes, I knew you would; but it is quite true, all the same.” — Ну от, я так і знав, що тобі це здасться смішним. Тим не менш
це істинна правда. 62″Too much of yourself in it! — Занадто багато самого себе? 63Upon my word, Basil, I didn’t know you were so vain; and I really can’t see any resemblance between you with your rugged strong face and your coal-black hair, and this young Adonis, who looks as if he was made out of ivory and rose-leaves. Їй-богу, Безіл, я не підозрював у тобі
такого зарозумілості. Не бачу ні найменшого подібності між тобою, мій
чорнявий, суроволицый друг, і цим юним Адонісом, немов створеним з
слонової кістки і рожевих пелюсток. 64Why, my dear Basil, he is a Narcissus, and you—well, of course you have an intellectual expression, and all that. Зрозумій, Безіл, він — Нарцис, а ти… Ну
звичайно, лпцо у тебе одухотворене і все таке. 65But beauty, real beauty, ends where an intellectual expression begins. Але краса, справжня
краса, зникає там, де з’являється натхненність. 66Intellect is in itself a mode of exaggeration, and destroys the harmony of any face. Високо розвинений
інтелект вже сам по собі певна аномалія, він порушує гармонію особи. 67The one moment sits down to think, one becomes all nose, or all forehead, or something horrid. Як
тільки людина почне мислити, у нього непропорційно витягується ніс,
чи збільшується лоб, або що-небудь інше псує його обличчя. 68Look at the successful men in any of the learned professions. How perfectly hideous they are! Подивися на
видатних діячів будь наукового професії — як вони потворні! 69Except, of course, in the Church. But then in the Church they don’t think. Виняток
становлять, звичайно, наші духовні пастирі, — але ці адже не обтяжують
своїх мізків. 70A bishop keeps on saying at the age of eighty what he was told to say when he was a boy of вісімнадцять, and as a natural consequence he always looks absolutely delightful. Єпископ вісімдесят років продовжує твердити те, що йому
вселяли, коли він був вісімнадцятирічним юнаком, — природно, що особа його
зберігає красу і злиднів. 71Your mysterious young friend, whose name you have never told me, but whose picture really fascinates me, never thinks. Судячи з портрета, твій таємничий
молодий приятель, чиє ім’я ти вперто не хочеш назвати, чарівний, —
значить, він ніколи ні про що не думає. 72I feel quite sure of that. Я в цьому абсолютно переконаний. 73He is some brainless, beautiful creature, who should always be here in winter when we have no flowers to look at and always here in summer when we want something to chill our intelligence. Напевно, він — безмозглое і чарівне боже створіння, яке нам
слід було б завжди мати перед собою: взимку, коли немає квітів, — щоб
радувати очі, а влітку — щоб освіжати розпалений мозок. 74Don’t flatter yourself, Basil: you are not in the least like him.» Ні, Безіл, не
підлещуйся собі: ти нітрохи на нього не схожий. 75″You don’t understand me, Harry,” answered the artist. «Of course I am not like him. — Ти мене не зрозумів, Гаррі, — сказав художник.— Зрозуміло, між
мною і цим хлопчиком немає ніякої схожості. 76I know that perfectly well. Я це чудово знаю. 77Indeed, I should be sorry to look like him. Та я б і
не хотів бути таким, як він. 78You shrug your shoulders? Ти знизуєш плечима, не віриш? 79I am telling you the truth. А між тим я
кажу цілком щиро. 80There is a fatality about all physical and intellectual distinction, the sort of fatality that seems to dog through history the faltering steps of kings. У долі людей, фізично або духовно досконалих,
є щось фатальне — точно такий же рок протягом всієї історії як
ніби направляв невірні кроки королів. 81It is better not to be different from one’s fellows. Набагато безпечніше нічим не
відрізнятися від інших. 82The ugly and the stupid have the best of it in this world. У цьому світі завжди залишаються в бариші дурні і виродки. 83They can sit at their and ease gape at the play. Вони можуть сидіти спокійно і дивитися на боротьбу інших. 84If they know nothing of victory, they are at least spared the knowledge of defeat. Їм не дано дізнатися
торжество перемог, але зате вони позбавлені гіркоти поразок. 85They live as should we all live, undisturbed, indifferent, and without disquiet. Вони живуть так,
як слід було б жити всім нам, — без всяких хвилювань, безтурботно, до
всього байдужі. 86They neither bring ruin upon others, nor ever receive it from alien hands. Вони нікого не гублять і самі не гинуть від ворожої руки… 87Your rank and wealth, Harry; my brains, such as they are my art, whatever it may be worth; Dorian Gray’s good looks—we shall all suffer for what the gods have given us, suffer terribly.» Ти знатний і багатий, Гаррі, у мене є інтелект і талант, як би він не був
малий, в Доріана Грея — його краса. І за всі ці дари богів ми розплатимося
коли-небудь , заплатимо тяжкими стражданнями. 88 «Dorian Gray? — Доріана Грея? 89 Is that his name?» asked Lord Henry, walking across the studio towards Basil Hallward. Ага, значить, ось як його звуть? — запитав лорд Генрі,
підходячи до Холлуорду. 90 «Yes, that is his name. — Так. 91 I didn’t intend to tell it to you.» Я не хотів називати його ім’я… 92 «But why not?» — Але чому ж? 93 «Oh, I can’t explain. — Як тобі пояснити… 94 When I like people immensely I never tell their names to anyone. Коли я дуже люблю кого-небудь , я ніколи нікому не називаю його імені. 95 It is like surrendering a part of them. Це все одно що віддати іншим якусь частку дорогої тобі людини. 96 I have grown to love secrecy. І знаєш — я став потайливий, мені подобається
мати від людей таємниці. 97 It seems to be the one thing that can make modern life mysterious or marvellous to us. Це, мабуть, єдине, що може зробити для нас
сучасне життя дивовижною і загадковою. 98 The commonest thing is delightful if only one hides it. Звичайнісінька річ набуває дивовижний інтерес, як тільки починаєш приховувати її від людей. 99 When I leave town now I never tell my people where I am going. Виїжджаючи з Лондона, я тепер ніколи не кажу своїм родичам, куди їду. 100 If I did, I would lose all my pleasure. Скажи я їм — і все задоволення пропаде.